в означеннях
Тлумачення, значення слова «норов»:

НО́РОВ, у, чол., розм.

1. Сукупність душевних якостей людини, які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер. Гарна пава пером, а жінка норовом (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 121); По норову прийшлися хлопці один одному, вирішили не розлучатися (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 83);
//  Особливості поведінки тварин, птахів. Дон Хуан її [кобили] гарячий Норов здержує неначе (Володимир Самійленко, I, 1958, 261); Як романтично він умів оповідати Про норов лебедів і звичаї гусей (Максим Рильський, Поеми, 1957, 232);
//  перев. мн. Примхи, капризи, непокірливість, упертість і т. ін. — Лицарем твоїм я стану.. Плащ носитиму і буду Норови твої терпіти (Леся Українка, IV, 1954, 179); Перейшовши на квартиру до Кміти, вона схаменулась: здержувала свої норови та звички (Нечуй-Левицький, IV, 1950, 352);  * Образно. Уперто, протягом життя вивчав Оленчук норови дивовижного моря (Олесь Гончар, II, 1959, 397).
 З норовом — примхливий, капризний, непокірливий, упертий. Цимбал — хлопець з норовом (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 20); Крутий норов — твердий, вольовий характер людини, яка не терпить заперечень. Старик був крутого норову, у дугу гнув дружину (Олесь Донченко, V, 1957, 312).

2. Побут і звичаї людей, загальноприйняті в певній місцевості. Що город, то норов.., що голова, то й розум (Номис, 1864, № 7949); — Марто! — кажу їй, — кого мені слухать, скажи. У вас нові люди, нові норови (Марко Вовчок, VI, 1956, 250).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 444.

Коментарі (0)