Словник української мови

НОВА́К, а, чол. Людина, яка недавно вступила куди-небудь, поселилась десь і т. ін. Новаки приходили з батьками й з матерями, в повному своєму наряді: у великих чоботях, у батьківських жилетках, з пошарпаними букварями під рукою (Степан Васильченко, Талант, 1955, 16); Відомості, здобуті від балакучої панни Нонни, стверджували й новаки, які нерідко попадали в нашу камеру (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 211);
//  Той, хто недавно почав займатись чим-небудь, не має навиків, досвіду. Новаки, ставши уперше на бетон, важко поверталися в блоці, невміло, невлад місили тісто (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 285); Як і вона, ми були новаками в бою (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 396).