НОВА́К, а, чол. Людина, яка недавно вступила
куди-небудь, поселилась десь і т. ін. Новаки приходили з
батьками й з матерями, в повному своєму наряді: у
великих чоботях, у батьківських жилетках, з
пошарпаними букварями під рукою (Степан Васильченко, Талант, 1955, 16);
Відомості, здобуті від балакучої панни Нонни,
стверджували й новаки, які нерідко попадали в нашу камеру
(Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 211);
// Той, хто недавно почав
займатись чим-небудь, не має навиків, досвіду. Новаки,
ставши уперше на бетон, важко поверталися в блоці,
невміло, невлад місили тісто (Гордій Коцюба, Нові береги,
1959, 285); Як і вона, ми були новаками в бою (Іван Ле, Опов.
та нариси, 1950, 396).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 432.