НУДЬГА́, и, жін.
1. Стан, викликаний бездіяльністю, відсутністю розваг; сум, досада. Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози (Іван Котляревський, I, 1952, 217); Та тут можна вмерти з нудьги! А ні полювань, ані бенкетів, ані танків! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 144); Пані натхненно грала на роялі танго й розважала від нудьги саму себе і гостей (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 30); * Образно. Хтось зі зла шарпонув, здавалося, темну завісу, ніби зачинив двері за нелюбими гостями — і між стінами заворушилась нудьга (Степан Васильченко, II, 1959, 52).
2. Стан, викликаний одноманітністю обстановки,
відсутністю інтересу до навколишнього, до своїх занять
і т. ін. Ви в ірій линете від сірого туману, Від сірих
днів, від суму і нудьги (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 66);
* Образно. Вигнали нудьгу з села: — Нагулялася, доволі! —
А тепер ця зайда, зла виє десь в снігу на полі (Сергій Воскрекасенко,
Подивись.., 1962, 20);
// у знач. присудк. сл., з інфін.
Нудно, нецікаво. Нудьга Йванисі варити, бо куриться;
нудьга Йванові сидіти за ткацьким верстатом, бо не
видко (Лесь Мартович, Тв., 1954, 140).
3. за ким — чим і без додатка. Стан, що
характеризується неспокоєм, тривогою в поєднанні з сумом,
апатією; туга, журба. Мене там мати повила І,
повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину
(Тарас Шевченко, I, 1953, 229); За ненькою й батько помер з нудьги
та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий
вік ізвікував (Марко Вовчок, I, 1955, 21); — Треба вам сказати,
що я іноді хворію на ностальгію, цебто — у мене
з'являється нудьга за батьківщиною (Юрій Яновський, II, 1958, 67).
Нудьга бере (взяла, заїла і т. ін.) — про стан
апатії, тривоги, суму у кого-небудь. Час був зимній,
безробітній. Дома брала кожного нудьга за саме серце
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 119); — Тут і без вас нудьга узяла,
і печінки до серця, так і чую, як підступають, —
сказав пан сотник та й схиливсь на руку (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 159); [Мар'яна:] Якби ще не співала, то зовсім
би заїла нудьга. А ви добренькі, спасибі вам, і не
заглянете ніколи провідати (Степан Васильченко, III, 1960, 27); Нудьгу
розважати (розважити, розганяти, розігнати, розгонити,
розвіювати, розвіяти) — позбуватися нудьги, суму за
допомогою розваг, веселощів. Перегодя одна дівчина
почала пісні, до неї пристали другі дівчата й молодиці,
розважаючи свою нудьгу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 97); От
і давай Максим свою нудьгу розгонити: став горілку,
як воду, дудлити (Панас Мирний, II, 1954, 122); Він ладен
був зараз тюпашити куди завгодно, аби розвіяти свою
нудьгу і неприємне смокчуче почуття, що давило його за
серце (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 39).
4. перен., розм. Те саме, що нудьгар. Нудьга за біду дочку оддав, а халепа на весіллі грав (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 316); — Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль. Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого (Михайло Стельмах, II, 1962, 19).