Словник української мови

НУРО́К, рка, чол., діал. Нирок.  * У порівняннях. Він вухом ловив бездонну тишу, поринав у ній, як ну рок у морській безодні (Іван Франко, VIII, 1952, 102).
♦ Дати нурка, діал.: а) впірнути. Срібна вода дзюрчала раз у раз — веселенько. Аж тягнуло дати стрімголов ну рка в безодню (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 37); б) раптово зникнути, сховатися куди-небудь. — Прошу отця професора! — благав ученик, крутячись на місці, а далі дав ну рка і сховався під лавку (Іван Франко, IV, 1950, 222).