НУРО́К, рка, чол., діал. Нирок. * У порівняннях. Він вухом
ловив бездонну тишу, поринав у ній, як ну рок у морській
безодні (Іван Франко, VIII, 1952, 102).
♦ Дати нурка, діал.: а) впірнути. Срібна вода
дзюрчала раз у раз — веселенько. Аж тягнуло дати
стрімголов ну рка в безодню (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 37);
б) раптово зникнути, сховатися куди-небудь. — Прошу
отця професора! — благав ученик, крутячись на місці,
а далі дав ну рка і сховався під лавку (Іван Франко, IV, 1950, 222).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 456.