НУРТ, у, чол.
1. Те саме, що вир. Я не за себе тоді жахавсь, а боявся за тебе, Що без керма й без керманича серед нуртів опинившись, Твій корабель не спроможеться більшої витримать бурі... (Микола Зеров, Вибр., 1966, 248); Вночі.. побігла жінка топитися до Бугу. З води її витягнув за коси Кирило Тванишин, який саме поставив біля нурту перемет (Михайло Стельмах, II, 1962, 362); — Вже доведи до ладу свої справи в Ковалівці, а не кидайся з головою в новий глибокий нурт (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 257).
2. у знач. присл. нуртами. Крутячись, вируючи. Затрясся луг, хитнулися діброви, Пішла нуртами стріль-вода ріки (Микола Бажан, Роки, 1957, 230).
3. перен. Велика кількість людей; натовп. Над плином алей узбережних, В нурті біля Красних воріт Уступи домів біловежних Підносились плавно в зеніт (Микола Бажан, Роки, 1957, 261).