НИ́ТИ, ни́ю, ни́єш, недок.
1. Давати відчуття тупого
болю. Трудно бути веселим, коли зуб ниє (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 132); У нього терпли ноги, нила спина (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 80);
// безос. У Вови нило всередині,
і він нічого не слухав (Степан Васильченко, I, 1959, 90); Петрусь відчув,
як у нього ниє в лікті (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 57).
♦ Душа (серце) ниє у кого — кого-небудь охопило
відчуття жалю, тривоги, туги за кимсь, чимсь.
Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як
сирота На чужині, гине! (Тарас Шевченко, I, 1951, 48).
2. розм. Набридливо скаржитись на кого-, що-небудь, виражати своє незадоволення з приводу чогось. — Чого ти вічно ниєш? І те тобі не подобається в лабораторіях, і брудно тут, і зірок тобі з неба не дають хапати (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 42); Відомо, що тільки люди хворі та хворобливі піддаються поганому настрою, весь час ниють, не знають, на якому світі живуть: і тут гаряче, і там боляче (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 135).
3. Видавати протяжні, набридливі звуки. І от він там, де ниють кулі у перехресному рою (Володимир Сосюра, II, 1958, 437).