ОБА́ПІЛ, пола, чол.
1. Дошка з крайньої зовнішньої частини колоди, розпиляної вздовж. Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 419); Подвір'я МТС наполовину було обнесено новою огорожею з обаполів (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1955, 61).
2. Розпиляна вздовж колода, розпиляний стовбур дерева. Лампочка з рефлектором освітлює частину стіни, вздовж якої стоять обаполи, підпираючи.. стелю (Юрій Яновський, II, 1954, 147).