ОББИРАТИ, аю, аєш, недок., ОБІБРАТИ, обберу, оббереш, док., перех.
1. з кого — чого, на кому — чому.
Знімати щось одне за одним з кого-, чого-небудь.
Біжить собака..: — Дівонько-голубонько, обчисть мене,
оббери реп'яхи на мені (Українські народні казки, 1951, 338);
[Неріса:] Іди. Та оббери ж оте галуззя [лавровий вінок]
з своєї голови (Леся Українка, III, 1952, 440); Скиба зняв шапку
і підставив під сошник, а тоді обібрав з нього зволочини
— посипалось зерно в шапку (Андрій Головко, I, 1957, 332);
Обтрушуючись, оббираючи з себе клубки павутиння,
офіцери пробираються назустріч один одному (Олесь Гончар,
III, 1959, 240);
// рідко. Очищати, звільняти
кого-, що-небудь від чогось зайвого, непотрібного або
шкідливого, знімаючи його одно за одним. А він [дід],
старесенький, вже зовсім нездужа..; панькайся коло
його, годуй його, оббирай та прибирай (Україна сміється, I,
1960, 219); Сидів [німець] і оббирав шматочок тарані
від кісточок (Панас Мирний, I, 1954, 200); Синичка проспівала
коротеньку пісню і полетіла оббирати галузки і листя
від гусені (Володимир Гжицький, Бел. надії, 1963, 314);
// Те саме,
що обривати 1. Прохор попростував до саду й почав там
оббирати на гілках сухе скручене листя (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 69); Здіймають [хміль] з дротів.., кладуть на
землю і там оббирають запашні терпкі кетяги (Василь Кучер,
Трудна любов, 1960, 197).
2. чим і без додатка, розм., рідко. Знімати, зрізувати з чого-небудь верхній шар (шкаралупу, лушпиння і т. ін.); чистити, обчищати. Ярина спочатку шпортається по хаті, коло печі, потім сідає оббирати ножем картоплю (Леся Українка, III, 1952, 717); Янцьо.. почав вибирати з-за пазухи незрілі ще лісові горіхи, розкушувати їх зубами, оббирати й заїдати смачно (Ольга Кобилянська, III, 1956, 483).
3. Привласнювати чуже силою або нечесними
шляхами; грабувати. Що попадавсь їм багач у руки — вони
його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли
(Марко Вовчок, I, 1955, 358); Тихон дума усіх обібрати, щоб
тільки самому розбагатіти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 139);
Сафроп, зітхаючи, сказав.., що його обібрали бандити,
ледве з одною душею вирвався од них (Михайло Стельмах, II, 1962,
220);
// Те саме, що обкрадати. — Це вчора піймали
злодіїв, кооператив обібрали (Андрій Головко, II, 1957, 169);
// Нечесно користуватися чужим. Дядько.. почне
закидати: що де в чорта хто не вирветься,.. та все до його,
на його шию, об'їдати та оббирати (Панас Мирний, I,
1954, 91).
♦ Оббирати (обібрати) до нитки (сорочки,
останнього і т. ін.) — забирати в кого-небудь геть усе;
грабувати. — Коли не зроблю цього, моє серце, то завтра
тебе до питки обберуть, а післязавтра і до мене твої
божі люди доберуться (Михайло Стельмах, I, 1962, 285); Війна
завжди одних збагачує і робить щасливими, а других
оббирає до останнього (Панас Кочура, Золота грамота, 1960,
461); Одного обібрали до сорочки, другому забрали муку
з корита (Лесь Мартович, Тв., 1954, 74); Оббирати (обібрати), як
(мов, наче і т. ін.) липку — те саме, що Обдирати
(обдерти), як (мов, наче і т. ін.) липку (див. липка).
Обібрав, як молоденьку липку! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 212);
[Пузир:] Як ви станете самі виправлять мошенників,
то мене обберуть, як липку (Карпенко-Карий, II, 1960, 317).
4. перев. док., рідко. Те саме, що обирати 2, 3. — Та тебе б тілько [тільки] в просо за опуда поставити, а не за будівничого оббирати! (Іван Франко, III, 1950, 114); Цар обібрав з-поміж своїх вельможів [вельмож] Людину мовну (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 197); Обібравши місце під стіною, він поволі сів на стілець (Степан Васильченко, I, 1959, 346).