ОБЕЗЗБРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
обеззброїти. Загони Берзина і Ремньова були обеззброєні
(Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 27); Хлопець дивився на неї,
почуваючи себе обеззброєним її ласкавими словами
(Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 400); «Бурчій»,
обеззброєний цифрами Гавриша і його молодечим запалом,
мовчав (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 207);
// у знач.
прикм. До Богуна підвели десяток спішених і
обеззброєних уланів (Яків Качура, II, 1958, 457); Вона.. скорчила таку
смішну міну, що Лариса, яка вже готова була
розсердитись, одразу ж виявилась обеззброєною (Микола Руденко, Остання
шабля, 1959, 32);
// обеззброєно, безос. присудк. сл.
Було обеззброєно варту переяславського концтабору
і випущено на волю майже половину приречених на смерть
в'язнів (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 59).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 486.