Словник української мови

ОБЕЗЗБРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обеззброїти. Загони Берзина і Ремньова були обеззброєні (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 27); Хлопець дивився на неї, почуваючи себе обеззброєним її ласкавими словами (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 400); «Бурчій», обеззброєний цифрами Гавриша і його молодечим запалом, мовчав (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 207);
//  у знач. прикм. До Богуна підвели десяток спішених і обеззброєних уланів (Яків Качура, II, 1958, 457); Вона.. скорчила таку смішну міну, що Лариса, яка вже готова була розсердитись, одразу ж виявилась обеззброєною (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 32);
//  обеззброєно, безос. присудк. сл. Було обеззброєно варту переяславського концтабору і випущено на волю майже половину приречених на смерть в'язнів (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 59).