ОБЕЗЗБРО́ЮЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч.
до обеззброювати;
// у знач. прикм. Після вчорашньої
розмови Вутанька не думала, що він підійде до неї,
а він вранці зустрів її такою дружньою обеззброюючою
усмішкою, наче між ними нічого й не сталося (Олесь Гончар,
II, 1959, 183).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 487.