ОБІ́ДДЯ, я, сер.
1. Збірн. до обід 1. Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Олесь Донченко, IV, 1957, 110); Якщо намокне обіддя, шини натягувати не можна: висохнуть колеса — позлітають... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 21); * У порівняннях. І гори, й долини однаково вкриті густим лісом. На синьому небі вирізуються зелені дуги, неначе поставлене зелене обіддя (Нечуй-Левицький, II, 1956, 387).
2. Те саме, що обід 1. Старий заперечливо хитав
головою. — Не піду.. Що я? Старе колесо з побитим
обіддям, з вищербленими спицями (Іван Цюпа, Три явори,
1958, 56).
♦ Хоч обіддя гни — дуже товстий, дебелий (про
шию, статуру і т. ін.). — Шия в нього, — хоч обіддя
гни, пика — як не лусне, очі жиром запливають
(Панас Мирний, IV, 1955, 230); — У Михнові що не двір, то й
виводок дітей. І такі опецькуваті, що хоч обіддя гни на
них (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 26).