Словник української мови

ОБІ́ДРАНЕЦЬ, нця, чол., зневажл. Людина в подертому одязі, дранті. Найшли [Краньцовського] в єврейськім шиночку обдертого, п'яного, в товаристві таких обідранців, як сам (Лесь Мартович, Тв., 1954, 335);
//  заст. Дуже бідна, незаможна, неродовита людина. — Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під'їхала б з діжками, рогачами! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 159); — Хіба в цього є що? Обідранець, з клоччя батіг! Він тобі язиком наговорить, набреше, вір йому! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 169).