ОБНАДІ́ЙЛИВИЙ, а, е, розм. Який подає, вселяє надію на що-небудь. На підгірній дорозі змайнуло враз могутнє світло прожектора.. Подавав комусь умовний знак, вістку якусь обнадійливу чи пересторогу (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 197).
ОБНАДІ́ЙЛИВИЙ, а, е, розм. Який подає, вселяє надію на що-небудь. На підгірній дорозі змайнуло враз могутнє світло прожектора.. Подавав комусь умовний знак, вістку якусь обнадійливу чи пересторогу (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 197).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 545.