Словник української мови

ОБНЕ́СЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обнести 1—4, 6, 7. Шляхта замкнулася у фортеці, обнесеній, крім валів, ще й високим частоколом (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 368); Ми і чаркою не обнесені і на дошку пошани занесені (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 365);
//  обнесено, безос. присудк. сл. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік: за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою (Панас Мирний, I, 1949, 129).