Словник української мови

ОБО́РА, и, жін. Відгороджена частина подвір'я з приміщеннями для худоби. Сонце сіло вже за гори, Як добігли до обори, Де багатий жив Охрім (Іван Франко, XII, 1953, 18); Чутно, як худоба в оборах важко сопе та Гафійка нерівно дихає поруч Маланки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 48); Панський пастух мусить бути повсякчас при череді — літо на пасовиську, а в холодну пору року в оборі (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 11);
//  Загорода, загін. Колгоспні майстри зробили пересувну обору з щитів, обтягнутих металевими сітками. Сюди заганяли гусей на ночівлю (Радянська Україна, 3.IV 1959, 2).