Словник української мови

ОБОРІ́Г, рогу, чол., с.г. Повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна, збіжжя і т. ін. Його оборіг стоїть.. далеко на горі, треба сіно здалека носити (Ольга Кобилянська, III, 1956, 441); Спати пішли всі під оборіг на сіно (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 7);
//  Кількість сіна, що вміщується під такою повіткою; стіжок. Штефан у лісі вичистив таке поле, що три обороги сіна можна на нім накосити (Українські народні казки, 1957, 312).