Словник української мови

ОБО́В'ЯЗОК, зку, чол. Те, чого треба беззастережно дотримуватися, що слід безвідмовно виконувати відповідно до вимог суспільства або виходячи з власного сумління. Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя.. простому народові (Іван Франко, I, 1955, 31); Праця в СРСР є обов'язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина (Конституція СРСР, 1963, 5); Обов'язок кожного моряка допомогти іншому морякові, який терпить у морі лихо (Василь Кучер, Голод, 1961, 342);
//  перев. мн. Певний обсяг роботи, сукупність справ, межі відповідальності і т. ін., що визначаються відповідним званням, посадою, родинним станом тощо. Тепер він вже мав обов'язки — його посилали пасти корови (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 307); Старшина Багіров тим часом виконував обов'язки командира взводу, а потай мріяв, що йому дадуть штурмову групу (Олесь Гончар, III, 1959, 237).
 Виконуючий обов'язки див. виконуючий.