ОБО́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБО́ЖНИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Надавати кому-, чому-небудь рис, властивостей надприродної сили. Обожнювати явища природи.
2. перен. Дуже поважати, любити кого-небудь;
надмірно захоплюватися кимсь. Панянка, що її Костенко
обожнює особливо за її інститутську невинність, через
тиждень після вінчання починає потайний роман з
офіцером артилерії (Іван Франко, XVI, 1955, 123); Батьки
обожнювали свого сина. Варто йому було тільки на щось
натякнути, як воно вже було до послуг Кесаря (Юрій Збанацький,
Курилові о-ви, 1963, 25);
// З благоговінням ставитися
до чого-небудь; свято шанувати щось. Любив і вмів
[чоловік] зодягатися, дотримувався правил чемності.. і
непомірно шанував, просто обожнював своє звання
інженера-металурга (Іван Ле, В снопі.., 1960, 87); Введення
Пушкіним у поетичний стиль слів і словосполучень
із просторічного мовного потоку.. викликало бурю
невдоволення і протесту в колах, які обожнювали
«вишуканий стиль» (Шамота, Талант і народ, 1958, 19).