в означеннях
Тлумачення, значення слова «ображати»:

ОБРАЖАТИ, аю, аєш і рідко ОБРАЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБРАЗИТИ, ажу, азиш, док., перех.

1. Зневажливим висловлюванням, негарним вчинком і т. ін. завдавати кому-небудь душевного болю, моральної травми. Нехай бідну Зоню хто хоче ображає, панна Юзечка ще й гнівається, що вбога сирота Зоня не вміє бути ґречною (Леся Українка, III, 1952, 655); Кожному, хто смів його [брата] ображати, вона ладна була перервати горлянку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 155); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Борис Грінченко, II, 1963, 43); — Коли б же я знав, що я тебе ображу, — звіку б не казав! (Марко Вовчок, I, 1955, 120); Він ніколи нікого з них не образив, не сказав жодного грубого слова (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 42);
//  Зачіпати чиїсь почуття, неприємно вражати чим-небудь. Те, що він без кінця вихваляв свою Унгарію, з якою вони воювали, якось не ображало бійців (Олесь Гончар, III, 1959, 230); Криві ворота, необмазана хата.. неприязно кинулись у вічі й образили Грицькову хазяйливу натуру... (Панас Мирний, I, 1949, 278); [Перун:] Пане начальнику! Чуєте, вона образила вашу честь! (Іван Франко, IX, 1952, 392); Послові російському Наполеон з обуренням вичитував, що Олександр нарочито все робить, аби лише образити Францію (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 64).

2. рідко. Те саме, що кривдити. — Я з мужика вийшов, і я його, мужика чорномозольного, нікому не дам ображати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 105); — Але коли ви в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте..., — я знищу вас як зрадників (Олександр Довженко, I, 1958, 157).

3. перен. Неприємно хвилювати; бентежити, дратувати. Його ображає згадка про те, що молодший брат.. знищив усі його заміри, два роки плекані в серці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 112); Голос коханої, який лунав з освітленого вікна, вабив його, дражнив і ображав (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 188).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 560.

Коментарі (0)