ОБРЯДЖАТИ і рідко ОБРЯЖАТИ, аю, аєш, недок., ОБРЯДИТИ, ряджу, рядиш, док., перех., розм.
1.
Одягати, наряджати кого-небудь (перев. у святковий
гарний одяг). У білій сорочці та ще і з манишкою дядя
Гриша. Тільки що надів оце — обстібається.. — Оце
так обрядила! Спасибі, Олянко! (Андрій Головко, I, 1957, 372);
* У порівняннях. Одне [листя] жовте, інше жовтогаряче.
а берези, як золотими дукачами хто обрядив (Іван І. Волошин,
Наддніпрянські висоти, 1953, 44);
// Обмивати й одягати
покійника. Лому не слід було дивитися, як обряджатимуть
матір, і він вийшов надвір (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 277);
// ким, у кого. Одягаючи певним чином, робити схожим
на кого-, що-небудь.
2. Влаштовувати, справляти що-небудь. Зразу й
виявилося, що обрядити весілля не так просто (Юрій Смолич,
Мир.., 1958, 25);
// Готувати до чогось, перед чимось;
лаштувати, обладнувати. — Лаштуй же, брате,
гостру зброю, борзих коней обряджай у путь (Наталя Забіла, У..
світ, 1960, 101); Велике вікно було відчинене навстіж.
Зачинив [Сльоза] його і, обрядивши собі як-небудь
постіль, забився під теплу ковдру (Петро Панч, На калиновім мості,
1965, 208).