ОБРИВАТИ 1, аю, аєш, недок., ОБІРВАТИ, ву, веш, док., перех.
1. Зривати, виривати що-небудь
кругом, звідусіль, одне за одним з чогось. Вітер.. обривав
виноградне листя та гнав його по чорній, каламутній..
річці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 177); Молодиця підійшла до
зваленої липи, почала було обривати запашний цвіт, та
й спинилася (Анатолій Шиян, Гроза.., 1950, 576);
// Знімати,
зривати плоди. Ходе [ходить] дівчина в садочку, Терен
об рив ас; Терен рученьки їй коле, Аж кров виступає
(Яків Щоголів, Поезії, 1958, 77); Мотря знов ганяла Лаврінових
дітей з свого города ломакою, доки груші зовсім не
обірвали то Мотрині, то Лаврінові діти (Нечуй-Левицький, II,
1956, 379);
// Пошкоджувати, обламуючи, розриваючи.
[Сидір Сидорович:] Химко! Піймай собаку
та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого
та не обірвала якій-небудь панні весільної сукні (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 523).
♦ Обірвати чуба (вуха, чуприну і т. ін.) кому, на
кому — дуже поскубти кого-небудь за волосся, надерти
вуха і т. ін. Тепер я і справді лиса, бо обірвали мені
на голові все волосся (Нечуй-Левицький, II, 1956, 23);
[Кривцова:] А ось як обірву я тобі вуха, зухвале дівчисько!
(Іван Кочерга, II, 1956, 459).
2. Сильно натягуючи, шарпаючи, порушувати
цілість чого-небудь; розривати. Йде до неї Штирова,
прогорта основу, пальці щось знаходять там, нитку
обривають... (Павло Тичина, II, 1957, 202); — В мене коні через
клятих ґедзів упряж обривають (Михайло Стельмах, Правда..,
1961, 10); Промчали нестямні коні, обірвавши поводи
(Олександр Довженко, I, 1958, 284);
// Відривати кінці чого-небудь;
надривати щось з країв. Віктор раптом спинивсь,..
зірвав цілу жменю квітів.. На ходу обірвавши корінці,
причепурив букет і .. дав своїй дамі (Андрій Головко, I, 1957,
477).
3. перен. Припиняти яку-небудь дію, перебіг, розвиток чого-небудь. Давид обриває спів і так вітається, наче нічого не трапилось (Михайло Стельмах, I, 1962, 108); На півслові обриває Бортняк молитву (Володимир Бабляк, Літопис, 1961, 3); Як раптово почав, так несподівано і обірвав свою музику Русак (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 189); Дозвольте на цьому мої ще не закінчені думки обірвати (Олександр Довженко, III, 1960, 201).
4. перен., розм. Різко зупиняти, переривати кого-небудь, змушуючи замовкнути. Він стілько обривав Параску, і вона кожен раз.. змовчувала (Панас Мирний, IV, 1955, 50); — Годі, Вікторе! Дурниці плетеш. Дурниці! — сердито обриває його Маринка (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 85); — Мовчіть! не те! — різко й капризно обірвала вона і нетерпляче змінила кілька раз позу (Леся Українка, III, 1952, 697); Цю неголосну зухвалу репліку чула лише Валентина і пораділа в душі, що Круглое так обірвав Сотника (Микола Руденко, Нітер.., 1958, 388).
5. розм. Переобтяжуючи, дуже натруджувати (руки). За день труд руки обірвав, Не міг здрімнути я до рана (Павло Грабовський, I, 1959, 194); Дівчатка зовсім обірвали їй руки, вона стомилась, її ноги стали важкі (Юрій Збанацький, Між .. людьми, 1955, 25).