ОБТО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обточити. Шестерня виблискує обточеними боками (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 233); Дівчина сіла на великому, обточеному водою камені (Олекса Десняк, II, 1955, 410); Нехай приставляють до горла обточені вістря, мов жала, Сірко ще почує, як стогнуть чорти по козацькій душі (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 91); * У порівняннях. [Коваль:] Що, буланий, чи чуєш ти далеку дорогу? Ач, як викохався, мов обточений! (Марко Кропивницький, V, 1959, 21).
2. у знач. прикм., перен. Який відзначається досконалістю, витонченістю; вишуканий. — Як благочинний, я скажу промову великому князеві, блисну красномовністю.. Треба добрати періоди довгенькі, закруглені, обточені (Нечуй-Левицький, IV, 1950, 47); Коротенький уривок пісні бринить мені поемою обточеною, закінченою (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 44).