Словник української мови

ОБТИ́КАТИ див. обтика́ти.

ОБТИКА́ТИ, аю, аєш і рідко ОБТИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБТИ́КАТИ, ичу, ичеш, док., перех. Утикати що-небудь навколо чогось. Зоя з Сандом вимазували хату, прали, білили, обтикували ікони (Ольга Кобилянська, III, 1956, 488); Господиня за лелію дбає, — обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту (Леся Українка, III, 1952, 493);
//  Утикати щось по поверхні чого-небудь. Дівчина щовесни насівала кручених паничів та королевого цвіту. Потім обтикала землю лозою (Олесь Гончар, IV, 1960, 40); На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його.. родзинками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 73).