в означеннях
Тлумачення, значення слова «обважнілий»:

ОБВАЖНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до обважніти. Кропива, обважніла насінням, немов бджола пергою, хазяйновито шепталась по своїх леговищах (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 214); Одна гілка простяглась аж до шибок, обважніла від плоду, налитого смачним соком (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 85). — Сто карбованців або й двісті!.. — крикнув Балабуха й скочив з стільця, невважаючи на свою постать, вже зовсім обважнілу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 240);  * Образно. Ми уже стоїмо на порі, як достиглі плоди, як дерева набряклого саду, обважнілі від дум (Леонід Первомайський, I, 1958, 133).

2. у знач. прикм. Який збільшився у вазі або набрав додаткової ваги. Потерті ноги нестерпно щемлять від соляної ропи. Штани, шинеля — все вже мокре, обважніле (Олесь Гончар, II, 1959, 416);
//  Який прогнувся, обвис і т. ін. під вагою чого-небудь. Вони [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 69); Під ногами шурхотів сніг і тихо шепотілися вгорі своїми обважнілими вітами сосни (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 39);
//  Важкий, неповороткий (про людину, живу істоту). Йшла колгоспна череда, летіли до ставу табуни обважнілих сірих гусей (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 219).

3. у знач. прикм. Який втратив здатність невимушено рухатися, нормально діяти, триматися (від утоми, болю, травми, сп'яніння і т. ін.). Сон дивний, мов у гарячці! Я безсилий, обважнілий, (Леся Українка, IV, 1954, 181); Її закриті очі і зблідле обличчя та обважніле тіло казали мені, що вона була нежива (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 184); Генерал опустив обважнілі повіки і задумався (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 13);
//  Уповільнений, розслаблений (про ходу, рух і т. ін.). Сагайдачний рушив на корму повільною, обважнілою ходою (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 148).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 467.

Коментарі (0)