ОБВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБВІ́ТРИТИ, рю,
риш, док., перех. Обдувати вітром, свіжим повітрям;
обвівати, овівати. Прохолода обвітрює скроні;
// безос.
Викликати пересихання, шерхлість і т. ін. шкіри
відкритих частин тіла (про вітер). [Надежда:] Хоч
хусткою зав'яжи [підборіддя], а то обвітрить тебе
в дорозі... (Марко Кропивницький, III, 1959, 181).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 473.