в означеннях
Тлумачення, значення слова «обвинувачення»:

ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, сер.

1. Дія за значенням обвинуватити. Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Леся Українка, IV, 1951, 132); Вождь опортунізму, Вернштейн, уже здобув собі сумну славу обвинуваченням марксизму в бланкізмі.. (Ленін, 34, 1973, 229); [Петерсон:] Значить, ви відкидаєте обвинувачення в убивстві Анни Робчук? Так? (Ярослав Галан, I, 1960, 407);
//  Те, що обвинувачує, засуджує кого-, що-небудь. Творчість Шевченка несе не тільки любов і ласку. Вона є найсуворішим обвинуваченням всім душителям свободи (Радянське літературознавство, 4, 1963, 142);
//  Судовий документ, який містить у собі перелік чиїх-небудь злочинів, вказує на чиюсь вину. Нарешті судове обвинувачення читати закінчили. Кармелюк навіть бровою не повів (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 24).
Кидати (кинути) обвинувачення [в очі (у вічі, в обличчя і т. ін.)] — відкрито, одверто обвинувачувати (у 1 знач.). Підмайстрі виступали один за одним.. Сміливо кидали майстрам у вічі свої обвинувачення (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 234); Кілька чоловік ще кинули Недуді в очі обвинувачення і лайку (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 194).

2. тільки одн., юр. Сторона-обвинувач у судовому процесі. Дуже давно на лавах кореспондентів не було так тісно, як сьогодні, в день виступу представника радянського обвинувачення генерала Руденка (Ярослав Галан, Перед лицем фактів, 1949, 29); Свідки обвинувачення твердили, що О. Гаврилюк на мітингу в Пуплевці закликав селян до непокори владі (Історія української літератури, II, 1956, 613).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 471.

Коментарі (0)