в означеннях
Тлумачення, значення слова «обзиватися»:

ОБЗИВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОБІЗВАТИСЯ, вуси, вешся, док.

1. до кого, рідко кому, на що і без додатка. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися. Двоє [парубків] коло дверей перемовлялись з Настею, що обзивалась десь у сінях за дверима (Степан Васильченко, I, 1959, 287); Постукавши, зачекав [Ничипір] відповіді, але з хати ніхто не обзивався (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 442); Я вибігла за ворота. — Катренько, де ти? — Ніхто не обізвався мені (Марко Вовчок, I, 1955, 252); Другим у списку був Юхим Гармаш. Не обізвавсь (Андрій Головко, II, 1957, 358);  * Образно. На той [землі] голос подає голос Маланчине серце, обзиваються руки, сухі, чорні, що силу віддали землі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 42);
//  Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін. — А шануйте, — обзиваюся до синів, — шануйте старого батька! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 209); — За що ти нашого німого старця б'єш? — обізвавсь до нього чоловік (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 230); Лише де-не-де обізветься до своїх козацький вартовий, і знову все затихне (Яків Качура, II, 1958, 419);
//  Промовляти що-небудь або прохоплюватися словом, вигуком і т. ін. Отець Степан обізвався крізь сон, схопився (Нечуй-Левицький, III, 1950, 21); Студент дивився з усміхом на всю подію.. й не обзивався (Осип Маковей, Вибр., 1954, 199);  * Образно. Чимсь напрочуд знайомим, милим серцю, чимсь, що обзивалося до нас аж з глибин далекого-далекого дитинства, терзали нас аж до ранку оті незбагненні.. пахощі (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 100); Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї (Павло Тичина, I, 1957, 16);
//  перен. Писати у відповідь кому-небудь листа. Певне ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій останній (Леся Українка, V, 1956, 209);
//  перен. Подавати про себе звістку. Горпинин чоловік жив собі в другому селі і теж до неї не обзивався вже багато літ (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 140); До Вашої картки трохи був неспокійний за наше приятельство, бо Ви довго не обзивалися по своїм листі (Василь Стефаник, III, 1954, 238).
 Обзиватися (обізватися) словом — вступати в розмову з ким-небудь або промовляти до когось щось. За цілий день або вечір ні до кого й словом не обзивався [Іван] (Панас Мирний, I, 1949, 217); Ніхто не смів обізватися до нього словом у тій страшній хвилі (Іван Франко, VI, 1951, 131); Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (Олесь Донченко, III, 1956, 8).

2. перен. Подавати певні звуки (звичайно про тварин). Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя. Бджілка свята, обзиватись (Іван Манжура, Тв., 1955, 50); На подвір'ї обізвалися собаки, потім стихли, і хтось обережно постукав у вікно (Михайло Стельмах, I, 1962, 318); Десь над болотцем чайка обізвалась, Як обзивалася колись давно... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 85).

3. Ставати чутним; лупати, розлягатися (про голос, мелодію і т. ін.). Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Тарас Шевченко, II, 1953, 17); Чуєте пісню на тихому морі, В синім просторі?.. Слухайте, ось вона знов обізвалась І увірвалась (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 219).

4. перен. Нагадувати про себе, виявляти себе чим-небудь. Я взагалі здорова.., раз тільки три дні бронхіт був,.. коли-не-коли кашель обзивався (Леся Українка, V, 1956, 427); Поки що колона не обізвалася жодним пострілом (Олесь Гончар, III, 1959, 448);
//  Даватися взнаки, виявлятися (про вдачу, риси характеру і т. ін.). — Земля найкраще пахне восени, — говорить сам до себе Тимофій. Це одна половина старої горицвітівської вдачі обзивається в ньому (Михайло Стельмах, II, 1962, 32); [Маруся:] Обізвалася плоть моя — і нічого я їй не вдію (Панас Мирний, V, 1955, 97).
Обзивається (обізвалася) кров див. кров.

5. перен. Виявляти співчуття, бажання допомогти, сприяти кому-небудь. Жодна душа не обізвалася, не відкликнулася на той плач дитини (Любов Яновська, I, 1959, 313);
//  Висловлюватися про кого-, що-небудь, даючи оцінку. Вітала [поета] з успіхом одверто Із Буковини ланкова; Критикував учитель з Ічні.. Лише дружки — «боги критичні» — Не обзивалися! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 175); Про наш збірник на спомин Гоголя ніхто з наших і словечком не обізвався (Панас Мирний, V, 1955, 410).

6. рідко. Називати себе; називатися. Обізвався грибом, то лізь у борщ (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 498.

Коментарі (0)