ОЧЕРЕ́Т, у, чол. (Phragmites). Багаторічна водяна або
болотна трав'яниста рослина родини злакових з
високим стеблом і розлогою пірамідальною волоттю.
Отже, вони вже й під Хмарищем.. Кругом обняла його
річка з зеленими плавами, лозами й очеретами (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 49); Сула вилася нанизу срібною
стрічкою по зелених лугах, по сіножатях, по густих очеретах
(Нечуй-Левицький, VII, 1966, 20); Шаланда пройшла поза купою
очерету й випливла на Кардашинський лиман (Юрій Яновський,
II, 1958, 198);
// збірн. Стебла цієї рослини. Тоненькі,
штучно виплетені з очерету тини відділяли Замфірів
виноградник від сусідніх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 189); В
кожному садку біліла хата, вкрита гонтом або
очеретом (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 143).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 831.