О́ЧКО, а, сер.
1. Зменш.-пестл. до око 1. Зелененькі огірочки, Жовтенькі це і точки... Нема мого миленького, Плачуть карі очки! (Українські народні ліричні пісні, 1958, 256); З очка її раптом викотилася велика сльоза (Юрій Яновський, I, 1954, 101); * Образно. Під їх [будяків].. листям .. нидіє, м'яка травка, щезають біленькі очка маргариток (Іван Франко, IV, 1950, 325).
2. рідко. Те саме, що вічко 1 2—6. Ходить світлоокий у коридорі вартовий .. А в двері камери з очка за ним слідкують очі чорні (Володимир Сосюра, I, 1957, 420); Ми приперли волочок до берега... Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (Іван Франко, III, 1950, 336); Хвостом разів із п'ять махнула [кобила] Якраз коло очка в улії, Бджола за ногу і вджагнула [вджиґнула] (Українські поети-романтики.., 1968, 394); Десь недалеко на липі била в очко дуплянка бджола... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 80); Побачив [Липтак] на шипшині прищепу. — Очко троянди! — зрадів (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 36); * Образно. З правих дверей викотилась на підмосток з бильцями людина, схожа на велику бараболю. Очі і ніс — це очка бараболі, що ось-ось почне пускати кільця (Мирослав Ірчан, II, 1958, 95).
3. рідко. Камінець у персні. На правій руці та із
пальця Ізпав перстеник золотенький, Очко із його
закотилось... (Українські поети-романтики.., 1968, 525).
▲ Волове очко див. воловий.