ОЧУТИТИ, очучу, очутиш, док., перех., розм.
1. Привести до пам'яті, притомності; опам'ятати. Вранці її знайшли зомлілу коло Голчанового обійстя. Її очутили і завели додому (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 280).
2. Вивести кого-небудь із стану задуми, розгубленості і т. ін. Батьків голос очутив Ярину, вона аж стрепенулась (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 29); Щоб якось очутити друга, Ігор доторкнувся йому до руки (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 322).