Словник української мови

ОДНАКОВІ́СІНЬКО, розм. Присл. до однаковісінький. О непотребная [славо]! Кесаря-ката І грека доброго ти полюбила Однаковісінько!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 50); Ми із Марилькою сміємось, що це, мабуть, така наша вулиця щаслива, що назва її і по-українському, і по-польському звучить однаковісінько (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 5);
//  у знач. присудк. сл. [1-й старий ткач:] Вдома тепер здуріти можна. [Анзорге:] Мені тепер однаковісінько, чи сяк, чи так (Леся Українка, IV, 1954, 229); — Чи ти хоч подумала, що плещеш? Чи ти бачила, чула? Чи тобі однаковісінько, що верзти, аби верзти? (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 189).