ОДНАКОВІ́СІНЬКО, розм. Присл. до
однаковісінький. О непотребная [славо]! Кесаря-ката І грека доброго
ти полюбила Однаковісінько!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 50);
Ми із Марилькою сміємось, що це, мабуть, така наша
вулиця щаслива, що назва її і по-українському, і
по-польському звучить однаковісінько (Ірина Вільде, Ті з Ковальської,
1947, 5);
// у знач. присудк. сл. [1-й старий
ткач:] Вдома тепер здуріти можна. [Анзорге:]
Мені тепер однаковісінько, чи сяк, чи так (Леся Українка,
IV, 1954, 229); — Чи ти хоч подумала, що плещеш? Чи
ти бачила, чула? Чи тобі однаковісінько, що верзти,
аби верзти? (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 189).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 632.