ОДНОЧА́СНО. Присл. до одночасний. Обидві пари розмовляють кожна окремо, але одночасно (Леся Українка, II, 1951, 37); Звістка про напад опришків у трьох місцях одночасно викликала переполох у всій окрузі (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 162).
ОДНОЧА́СНО. Присл. до одночасний. Обидві пари розмовляють кожна окремо, але одночасно (Леся Українка, II, 1951, 37); Звістка про напад опришків у трьох місцях одночасно викликала переполох у всій окрузі (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 162).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 640.