ОДНООСІ́БНИК, а, чол.
1. іст. Селянин, який не є членом сільськогосподарської артілі. Схопивсь чоловічина з воза, — якийсь одноосібник, може, та й то захудалий (Андрій Головко, I, 1957, 304); Зодягнуті колгоспники були краще за одноосібників (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 411).
2. перен., розм. Той, хто робить що-небудь окремо від інших, своїми силами.