ОДВІ́РОК, рка, чол.
1. Боковий або верхній брус
рами дверей. Наймичка у порогу Вхопилась руками
За одвірок, та й зомліла (Тарас Шевченко, I, 1963, 315);
Увійшов знадвору Василь. Став на порозі на весь зріст,
аж чубом одвірка черкнув (Ірина Вільде, Троянди.., 1961,
267).
♦ Одвірка показати кому — вигнати з хати
кого-небудь непроханого, небажаного. [Степанида:]
Коли вам, добродію, честію сказали, щоб ви минали
нашу хату, так хіба хочете, щоб вам одвірка показали?
(Марко Кропивницький, I, 1958, 127).
2. тільки мн. Рама дверей. У сінешні двері хтось
як застука, — аж одвірки затряслися! (Панас Мирний, IV,
1955, 369); Антін зігнувся, щоб не зачепитися лобом об
одвірки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 13);
// Частина
стіни навколо цієї рами. Одвірки коло дверей були
помальовані.. ясно-синьою фарбою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 125);
Людям не сиділось, а більше всіх кортіло Гната, що
спав і бачив рублену хату з поцяцькованими одвірками
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 289).