в означеннях
Тлумачення, значення слова «одинець»:

ОДИНЕ́ЦЬ, нця, чол.

1. Те саме, що одинак 1—3. [Мирон:] У досконального папа єсть своя дворянська громада, у мужика своя громада, а ми, так звані чиновники, нічого того не маємо, живемо одинцями кожен сам собі, по-своєму!.. (Карпенко-Карий, II, 1960, 111); — Скажу про себе... Одинець... Ну, що з такого мізерного життя? Пустка. Ні ти ні до кого, ні до тебе ніхто (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 96); Приходить Остап додому, а батько й мати його питають — бо, сказано, одинець, дитина — то в вічі їй дивляться і зараз вже постережуть усе (Марко Вовчок, I, 1955, 327).
 Один одинцем див. один.

2. мисл. Стара тварина, що веде самотній спосіб життя. А в нас якраз було уряджено облаву у Налібоччині на дикі кабани. Був з паном Рейтаном тут випадок страшний, Що ледве одинець біди йому не скоїв, Та зручним пострілом він звіра заспокоїв (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 240).

3. у знач. присл. одинцем. По одному, не гуртом. Було порожньо. Гуркотіло десь. Пробігали одинцем люди й кидались у ворота (Степан Тудор, Народження, 1941, 121);
//  Самотою, без інших. Паслася [корова] на пастівнику одинцем на яких п'ятдесят кроків від решти худоби (Лесь Мартович, Тв., 1954, 248); Це ж добре, що.. всі вони тримаються гуртом, а якби він прийшов одинцем..? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 108).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 629.

Коментарі (0)