в означеннях
Тлумачення, значення слова «офіційний»:

ОФІЦІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який запроваджується, регулюється урядом, урядовою установою або службовою особою; урядовий, службовий. Наукові працівники юридичного факультету своїми роботами сприяють удосконаленню.. офіційних положень правового порядку (Наука і життя, 12, 1957, 16);
//  Який представляє уряд, виражає погляди уряду, урядових установ. Тупі, улесливі, лицемірні представники офіційної «науки» доводили, ніби в Росії нема самостійної філософської мислі (Максим Рильський, IX, 1962, 149); Уривок з драми «Никита Гайдай» надруковано в журналі «Маяк», який стояв на позиціях офіційної «народності» і намагався перетягнути на свій бік українських письменників (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 106); Пафосом всієї дальшої його [Г. Сковороди] діяльності й творчості.. було співчуття трудовим масам, рішуче заперечення пансько-кріпосницького устрою, викриття його союзу з офіційною церквою (Вітчизна, 1, 1962, 184);
//  Виданий урядовою установою. Справа в тому, що у Яновського після ліквідації Січі не лишилось ніяких офіційних паперів, що підтверджували б його приналежність до Запорозького козацтва (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 35);
//  Повідомлений, оголошений урядовою установою; який надходить від уряду, урядової установи або службової особи. Вона ридала від щастя, що Василь, навіть всупереч отій офіційній похоронній, лишився живий (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 93); — Цей мотив знайомий мені з деяких офіційних матеріалів: шукати для селян кращого життя — справжнісінька єресь (Михайло Стельмах, I, 1962, 13);
//  Власт. урядовим документам, діловим паперам. Роман «Гомоніла Україна» [П. Панча] відзначається майстерним застосуванням елементів книжної, офіційної і розмовної мови першої половини XVII ст. (Радянське літературознавство, 1, 1963, 25).
 Офіційний опонент див. опонент.

2. Витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей. Офіційна зустріч з шефами закінчилася, жінки й дівчата висипали у двір (Василь Кучер, Голод, 1961, 85).

3. Позбавлений невимушеності, безпосередності; холодноввічливий, стриманий, діловий. — Ласте, клич же Соню вечеряти до гурту, — звеліла мати. Настя прохала сухо, з офіційною гостинністю (Степан Васильченко, II, 1959, 171); В навушниках Сашко стає одразу серйозним, офіційним, зосередженим, вже він тепер увесь там, в ефірі (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 42); Мотря Швець.. офіційним голосом промовила: — Слово для лекції надається Пантелеймону Лукичу! (Юрій Мокрієв, Сто.., 1961, 80).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 817.

Коментарі (1)