Словник української мови

ОФІРУВА́ТИ, ую, уєш, недок. і док., перех. і неперех., рідко. Те саме, що жертвувати. Не словом — ділом ти життя За брата щиро покладала, Йому, як добрая сестра, Усі скарби свого добра Ти без жалю офірувала... (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 130); Клавда офірувала їй навіть одну з своїх парадних суконь на той вечір (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 577); — Якщо ви готові офірувати заради науки сьогоднішнім футбольним матчем.., то давайте вип'ємо чай і запряжемося на цілий день (Натан Рибак, Час, 1960, 176).
 Офірувати собою — те саме, що Жертвувати собою (див. жертвувати).