ОФО́РТ, а, чол.
1. Спосіб поглибленого гравірування на металі за допомогою кислот. Однією з позитивних рис творчої діяльності як старшого, так і молодшого покоління майстрів українського радянського естампа є широке використання різноманітних технік офорта і літографії (Мистецтво, 5, 1956, 9).
2. Гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. Ми знаємо ряд малюнків і офортів Шевченка, де.. відтворені окремі епізоди з історії Хмельницького і Хмельниччини (Максим Рильський, III, 1956, 20); Він терпляче й обережно закінчував заґрунтовану для офорта дошку червоної міді (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 6).