Словник української мови

ОГОРТАТИ, аю, аєш, недок., ОГОРНУТИ, огорну, огорнеш, док., перех. Те саме, що обгортати 1—6. Причепурившись десь біля копанки на городі, огорнувши стан святковою запаскою, дівчина немов іншою стала (Іван Ле, Наливайко, 1957, 10); Чорна кашемірова сукня огортала її стан (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 4); Його кволе волоссячко нагадувало шовковисті ниточки, які огортають качан молодої кукурудзи (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 28); Меланя з плачем припала до Данила, потім огорнула ніжними обіймами Тосю (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 56); Вже й йому [Запорожжю] не довго животіти; огортають його вороги з усіх боків, та воно й само далеко від своїх звичаїв поступилося (Панас Мирний, V, 1955, 113); Один став, великий, аж на дві верстви, огортав той шпиль сливе навкруги (Нечуй-Левицький, I, 1956, 409); Гриміла дорога, вставала курява, огортаючи бійців сірою хмарою (Олесь Гончар, III, 1959, 74); Старий лось зітхнув глибоко, і біла хмарка пари, пробившись крізь його обмерзлі ніздрі, огорнула голову (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 53); Як часом у тебе заграє Ухмилка на ясних устах, Мене мимохіть огортає Якийсь несподіваний страх (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 44); Лихо, як ніченька, чорне, Так тебе часом огорне, Так тебе всього потисне, Що не дивився б на світ (Павло Грабовський, I, 1959, 353); Зворушливою увагою огорнули колгоспники-односельчани пораненого солдата (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 126); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлепу землю (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 19); Огорнула темрява кімнату, Спать давно уже пора дитині (Максим Рильський, III, 1961, 319).
 Огортати (огорнути) поглядом (зором) — оглядати кого-, що-небудь. Андрій підходить. Він хвилину стоїть, всіх зором огортає (Микола М. Тарновський, З далекої дороги, 1961, 459).