ОКА́ЗІЯ, ї, жін.
1. Дивний випадок, незвичайна подія.
Дивлюся — з поля щось біжить, Неначе бісова отара,
Шумить, гуде і торохтить, А курява така, як хмара!..
Пробігло... зникло у ліску, А я навтікача додому Та про
оказію таку І досі не хвалюсь нікому (Леонід Глібов, Вибр., 1951,
187); Люди.. поховались поміж деревом і дожидали —
що воно справді за оказія, що так рано велено невід
закидати (Панас Мирний, I, 1954, 312);
// Те саме, що пригода.
Якось одного разу переїздив він [купець] через невелике
село, і трапилась з ним тут така оказія.. Назустріч
йому вибіг чоловік і почав благати піти до нього за кума
(Українські народні казки, легенди.., 1957, 258); — Скажи нам,
молодице, коли твій чоловік дістав кульку між ребра?
Адже не тоді, як Гіца, мабуть, при другій оказії, бо
рана гоїться вже (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 381); Після тієї оказії
з собакою, якого я вкинув у димар, мабуть, з рік я на
вулицю не показувався. Соромно було (Євген Кравченко, Квіти..,
1959, 100);
// Урочиста подія, звичайно непередбачена.
Пекарні в панотців тісні, то на кожну більш-менш
велику оказію вже страву готовлять на дворі (Анатолій Свидницький,
Люборацькі, 1955, 139); До цього часу Ольга бувала
в Народному домі лише з нагоди таких парадних оказій,
як новорічний бал.., концерти, огляд мод, а ще в
дитинстві — з нагоди ялинки (Ірина Вільде, Сестри.., 1958,
463); — Я тут не голова колгоспу, а старший гість на
сімейній оказії (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 78).
2. Зручний момент, випадок; нагода. — Невже оце мені й не їхати?.. Як! Щоб я випустив із рук таку оказію?.. Ніколи! Поїду, сьогодні-таки поїду — та й годі!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124); Хлопці з лицемірно-скорботними обличчями слухали батюшку й крадькома моргали один на одного, радіючи веселій оказії (Степан Васильченко, I, 1959, 122).
3. заст. Випадковий транспорт (підвода і т. ін.), яким можна по дорозі під'їхати куди-небудь, передати щось і т. ін. Вони їхали до Лютовиськ заздалегідь, від села до села, оказіями, іноді йшли пішки навправці (Іван Франко, VIII, 1952, 360); Листопадова оказія знов не приставила листів, і Шевченко зовсім занепав духом (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 198); — Не забувай про нас, присилай про себе вісточку з оказією (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 49); Він ждав оказії, щоб під'їхати до свого села (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 224).