ОКЕА́Н, у, чол.
1. тільки одн. Водний простір, що
вкриває більшу частину земної кулі й поділяє суходіл
на материки та острови. Світовий океан займає величезні
простори земної поверхні (Наука і життя, 1, 1960, 24); — Ну,
куди тобі звідси: глянь, яка благодать!.. — Тиха,
безбуряна заводь, — іронічно кидає Мамайчук.. — Для
кого заводь, а для кого берег Світового океану (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 335);
// одн. і мн. Одна з
чотирьох основних складових частин водного простору земної кулі,
що розділяє материки. Істома вирішив їхати до Данії
хоч і далеким, але порівняно безпечним шляхом —
Льодовитим океаном (Видатні вітчизняні географи.., 1954,
5); — Ішли ми з Веллінгтона на Новій Зеландії — до
Ріо, цебто — з Великого до Атлантичного океану
(Юрій Яновський, II, 1958, 85); Стоячи на березі Тихого океану
і дивлячись на захід, я згадував Україну (Олександр Довженко, I, 1958,
26); * У порівняннях. [Лицар:] Ох, як би я охоче йшов
на страту! Юрба шуміла б, наче океан (Леся Українка, II,
1951, 186).
Повітряний (п'ятий, голубий і т. ін.) океан —
повітряний простір навколо землі; атмосфера. Гордо
і тільки десь-колись помахуючи розпластаними крилами,
плавав яструб високо понад полонинами в лазуровім
океані (Іван Франко, VI, 1951, 21).
2. чого, який, перен. Про щось безмежне, неосяжне. [Річард:] Я, пливучи сюди, багато думав, то був великий океан думок... (Леся Українка, III, 1952, 42); Повний місяць, як матове сонце, осявав океан хребтів (Олесь Гончар, III, 1959, 124); Навколо хвилювався пшеничний океан (Олесь Донченко, VI, 1957, 40).