ОХА́ЙНИЙ, а, е.
1. Старанно, чисто і дбайливо
одягнений. В тугому комірці, з тяжким портфелем,
Охайний, чепурний і мовчазний, Він [М. Коцюбинський]
перебув тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом
невеселим (Максим Рильський, II, 1960, 88); Разуме прибув з
відпустки. Посвіжілий, охайний, штани напрасовані,
комірець накрохмалений (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 39);
// Який любить чистоту; чистий, чепурний. Конюх — дід
Зінько — охайний воду з присвистом дав (Микола Рудь, Дон.
зорі, 1958, 101);
// Нічим не забруднений; чистий. На
хлопчикові піонерський шовковий галстук, охайна
сорочка, карту зик, полотняні штанці, — все мокре, як хлющ
(Юрій Яновський, I, 1958, 602); — То це у вас на камбузі,
товаришу Біленький, зберігається такий охайний
посуд? — запитав він, указуючи на чайник (Дмитро Ткач, Моряки,
1948, 53).
2. Чисто, старанно прибраний (про приміщення і т. ін.). Осінніми вечорами вона рано світила світло.. і, сидячи у своїй охайній хатинці, часто поглядала на двері (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 30); Він.. повісив шинель на цвях і сів на стільчик, з насолодою прислухаючись до тиші і вдихаючи чисте повітря охайного людського житла (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 140).