ОХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до охати. Діди охнули з остраху (Леся Українка, III, 1952, 672); Хтось охнув, хтось схлипнув, хтось впав, і все стихло (Ігор Муратов, Пук. повість, 1959, 225); Пара завертілася й застрибала посеред кімнати в такому карколомному танці, що гості охнули (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 42); Десь глухо охнула гармата, у вишині завив набій (Володимир Сосюра, II, 1958, 254).
2. рідко. Різко вдарити. — Кцьо-кць-кцьо!.. — ласкаво закликає пастух яку вередливу козу, а сам хитро, боком наближається, щоб охнути коротеньким бучком швирка та хоч злість зігнати (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 87).