ОХО́ЧИЙ, а, е.
1. Який виявляє бажання, готовність
до чого-небудь; який з власної волі зголошується на
щось. І у мріях скликаю численні полки 3 тих, що стати
за край свій охочі (Володимир Самійленко, I, 1958, 191); На село французки
не дуж-то охочі виїздити (Леся Українка, III, 1952, 645);
// у знач. ім. охочий, чого, чол. Той, хто виявляє бажання,
готовність до чого-небудь, хто з власної волі
зголошується на щось. Ні Хоми, ні Гущі не було. Вони десь щезли.
Підпара найшов охочих і послав їх шукати (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 104); Охочих послухати завжди було багато,
і навіть Микита іноді наставляв довгі вуха (Петро Козланюк,
Ю. Крук, 1957, 361);
// Який здійснюється з власної
волі, за власним бажанням, без примусу;
добровільний. Від охочого труда усміхається в нас кождеє віконце
(Павло Тичина, I, 1957, 275).
2. до чого і з інфін. Який має особливу схильність
до чогось, дуже любить що-небудь. [Кармелюк:]
А паненка [панянка], видно, охоча до танку? (Степан Васильченко, III,
1960, 188); І ми, в дитинстві до казок охочі, Сміялися
і плакали не раз (Любомир Дмитерко, Книга боротьби, 1939, 27);
// у знач. ім. охочий, чого, чол. Аматор, любитель
чого-небудь. Я про охочих до мандрівки Давно сказать хотів:
Хто дома зледащів, Тому не жаль домівки (Леонід Глібов, Вибр.,
1957, 94).
3. у знач. ім. охочий, чого, чол. Те саме, що доброволець. Вернидуб бере десять чоловік з левенців та тридцять з охочих... (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 32); В бліндаж зібрались охочі з одного батальйону (Іван Ле, Мої листи, 1945, 96).