Словник української мови

ОХОРО́ННИЙ, а, е. Який охороняє кого-, що-небудь; признач. для охорони (у 1 знач.). «Побратими» нашвидку виставили на всіх підступах до Борислава охоронні пости (Петро Колесник, Терен.., 1959, 65); Його путь лежала ліворуч Острозького шляху. А тим шляхом ішов з охоронною дружиною Радзівілл (Іван Ле, Наливайко, 1957, 65);
//  Який перебуває під охороною, підлягає охороні. Охоронна зона.
 Охоронна грамота — документ, який свідчить, що особа або її майно перебуває під особливою охороною державної влади. Довго розмовляв Дилавер-баша з Я кубом Зелінським віч-на-віч, потім наказав видати йому охоронну грамоту (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 558); — Доктор Гальванеску має охоронну грамоту від нашого уряду і монарха. Його особа і його володіння недоторканні для простих смертних (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 85).