ОХОТА 1, и, жін.
1. Бажання, прагнення або
схильність до чого-небудь. Без охоти нема роботи (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 81); Василину розібрала горілка. На неї
найшла охота до танців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 55); Хто
з нас не чув про Дон-Кіхота З померклих рицарських
віків, Якого вабила охота Боротись проти вітряків?
(Микола М. Тарновський, З далекої дороги, 1961, 320).
В охоту: а) з задоволенням. Як попоробиш до поту,
то їстимеш в охоту (Словник Грінченка); б) хочеться; По [своїй
(добрій)] охоті; [Своєю] охотою — добровільно, за
власним бажанням. Товари є речі і тому беззахисні
перед людиною. Коли вони не йдуть по своїй охоті, вона
може застосувати силу, тобто взяти їх (Карл Маркс,
Капітал, т. I, кн. I, 1952, 89); [Зінька:] По своїй волі
пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв'язала з ним
свою руку? (Марко Кропивницький, II, 1958, 36); [Сестра Мархва:]
А я як у черниці поступала? Хіба я охотою
йшла? Батько віддали (Панас Мирний, V, 1955, 66).
2. у знач. присудка, кому, з інфін., розм. Є бажання,
хочеться. [Іван:] Може, вам, тітко, потанцювати?
[Морозиха:] Танцюй, коли охота! (Марко Кропивницький, I,
1958, 81); Кому охота зв'язуватись з Гаркушею та його
компанією? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 40); — Люди вік
прожили [на хуторі]. Прощатися з рідним гніздом кому
охота? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 174).
Охота тобі (вам, йому і т. ін.), з інфін. — чого,
навіщо, яка рація. — І охота тобі, брате-Чіпко, з ними,
[панами] лаятись? (Панас Мирний, II, 1954, 283); Поволі
опанував себе Кулик. Махнув рукою — мовляв, охота ж
тобі про таке згадувати (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 7).
3. с. г. Період тічки, прагнення до парування у самиць. Тічка у свиней триває 3—4 доби, охота ж настає приблизно через добу після прояву перших ознак тічки (Свинарство, 1956, 129).