ОХО́ТНИЙ, а, е, рідко. Здійснюваний за власним
бажанням; добровільний.
Охотне військо, заст. — добровольці. Той козак кий
на плечі забирає, За гетьманом Хмельницьким В охотне
військо поспішає! (Українські народні думи.., 1955, 120).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 825.