ОХОТИТИСЯ 1, очуся, отишся, недок., з інфін., розм. Виявляти охоту, бажання до чого-небудь; хотіти, прагнути. — Я ж охотився і обід варити, і волів пасти (Любов Яновська, I, 1959, 424).
ОХОТИТИСЯ 2, очуся, отишся, недок., розм., рідко. Те саме, що полювати. Кіт Щуку ув інбар [у амбар] охотиться завів... (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 184); Побачивши Яреська, Шляховий наче всміхнувся: — Підстерегли вони мене таки. Довго й охотились... (Олесь Гончар, II, 1959, 270).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 825.