ОХРИПА́ТИ, аю, аєш, недок., ОХРИ́ПНУТИ, ну, неш, док.
1. Ставати хрипким (про голос).
2. Діставати хрипоту в голосі внаслідок хвороби,
перенапруження голосових зв'язок тощо. — Здавалося,
скрипка хотіла кричати, лаятися, але охрипала,
замовкала (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 46); [Кобзар:] Аби
була ласка слухати, поки не охрип, співатиму (Тарас Шевченко,
I, 1963, 100); Дитя охрипло від крику і тепер тільки
схлипувало (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 238);
// перен.
Утрачати нормальне звучання. Яке ж мені було горе,
коли сопілка чомусь охрипла (Олесь Донченко, VI, 1957, 241).