Словник української мови

ОКІЛ 1, околу, чол.

1. розм. Навколишня місцевість; околиця. Не сумуй, що листя Сиплеться додолу: Знов зазеленіє По всьому околу (Павло Грабовський, I, 1959, 219); З розмов, з чуток, з усіх ознак Дізнався посланий козак, Що вирядив на цей окіл Свої роз'їзди Радзівілл (Микола Бажан, Роки, 1957, 236); Не топтати уже ніколи Надорельського рясту їм... І зостався в усім околі Із ровесників сам Охрім! (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 61).

2. рідко. Оточення, товариство. Їй здавалось, що для неї вже починається якесь інше життя і що вона чужа сьому околові (Леся Українка, III, 1952, 506).

3. діал. Постава, зовнішній вигляд. Матня одрізнявся од усього товариства й норовом.. і околом. Який завтовшки, такий завбільшки (Панас Мирний, I, 1949, 260).

4. зах., іст. Округ. Прихожі мужчини — були то селяни в строю, який носять бойки стрийського і станіславського околу (Іван Франко, VIII, 1952, 321).

5. діал. Кільцеподібна огорожа з кілків. Де вітряків окіл крилатий Бендери мов обгородив.., Там видно цегли ворох цілий (Євген Гребінка, I, 1957, 121).

ОКІЛ 2, рідко.

1. присл. Навкруги, навколо, довкола. Смольний — штаб повстання й революції — давав себе відчувати за багато кварталів окіл (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 310).

2. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розміщення кого-, чого-небудь навколо когось, чогось. Він знав, що окіл нього тільки муровані стіни, тільки кам'яна підлога (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 34); Цвірінчали горобці, дружно, стайно метушилися окіл. подвір'я в старих грушах (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 152).